Так, міністре

Джим Гекер отримує посаду міністра адміністративних справ і приходить у міністерство з планами: скоротити бюрократію, зробити уряд відкритішим, виконати хоча б частину обіцянок, які роздавав на виборах. Він щиро вірить, що міністр керує міністерством. Його зустрічає сер Гамфрі Еплбі, постійний секретар, кар’єрний чиновник, який пережив багатьох міністрів і збирається пережити цього.

Сер Гамфрі ніколи не каже «ні». Він погоджується, хвалить ідею як «дуже сміливу», а потім створює комісію, пише довгий звіт, знаходить юридичну перешкоду або просто чекає, поки міністр забуде. Він говорить довгими реченнями, у яких хвилина слів не містить жодної думки, і робить це свідомо. Для нього держава працює тоді, коли нічого не змінюється.

Між ними опиняється Бернард Вуллі, особистий секретар Гекера. Він служить міністру, але його кар’єра залежить від сера Гамфрі, тож Бернард постійно шукає спосіб бути вірним обом і виправляє граматику начальства в найневдаліший момент. Саме він найчастіше видає Гекеру правду, хоч і не прямо.

Кожна серія — окрема історія про реформу, яка мала б статися, і про те, як система її з’їдає. Гекер з часом учиться, хитрує і навіть інколи перемагає, але частіше розуміє, що справжня влада сидить не в кабінеті міністра, а в довгих коридорах за ним. Партія, преса й прем’єр-міністр тиснуть на нього з різних боків, і жоден із них не цікавиться самою реформою.