Фільм · 1965

Тіні забутих предків

Q: Хто режисер?

Сергій Параджанов.

«Коли кохання сильніше за смерть»

Класика

«Тіні забутих предків» Сергій Параджанов зняв у 1964 році на Кіностудії імені Довженка за повістю Михайла Коцюбинського. Івана зіграв молодий Іван Миколайчук, Марічку Лариса Кадочникова, оператором був Юрій Іллєнко, музику написав Мирослав Скорик.

Це фільм, з якого почалося українське поетичне кіно. Камера Іллєнка кружляє, падає, дивиться крізь дерева і вогонь, кольори то зникають, то спалахують, а гуцульська мова, колядки і обряди звучать як музика. Сюжет тут простий, як у пісні, але враження від фільму не схоже ні на що.

Фільм отримав десятки міжнародних нагород і досі входить у списки найкращих фільмів світу. Для радянської влади він став викликом, і подальша доля Параджанова склалася важко.

Дивіться на великому екрані або хоча б з хорошим звуком: це кіно, яке треба відчути, а не просто подивитися.

Сюжет

У карпатському селі два гуцульські роди, Палійчуки і Гутенюки, роками ворогують. Під час сварки батька Івана вбивають, але діти ворогів, маленький Іван і Марічка, стають нерозлучними. Вони ростуть разом серед гір, полонин і старих обрядів.

Іван і Марічка кохають одне одного і мріють про весілля. Щоб заробити на господарство, Іван іде на далеку полонину пасти худобу. Поки його немає, Марічка, шукаючи загубленого ягняти, гине в бурхливій гірській річці.

Після її смерті Іван роками живе мов у тумані. Він бродить горами, не помічає ні свят, ні людей і зрештою одружується з Палагною, не відчуваючи до неї нічого. Палагна шукає любові деінде і звертається до мольфара.

Іван не може відпустити Марічку. Тінь коханої кличе його за собою, і його доля сплітається з гуцульськими віруваннями, де межа між живими і мертвими зовсім тонка.