Вічне сяйво чистого розуму

Джоел Берріш прокинувся в своїй квартирі вранці Дня святого Валентина в незнайомій йому піжамі. Як завжди, він зібрався їхати на роботу, але в останню хвилину, вже перебуваючи на вокзалі, раптово змінив свої плани і сів у потяг, що йде на узбережжі.

На морському березі він зустрічає дівчину з синіми волоссям. Вони знову зустрічаються на пероні і разом їдуть у зворотному поїзді, де вона проявила ініціативу і познайомилася з Джоелом. Представившись Клементиною, вона благає його не співати пісню “Дорога Клементина” з популярного мультфільму, – але Джоел зовсім не пам’ятав цієї “відомої всім” пісні.

Протягом цього вечора вони швидко зближуються, але потім на екрані починають відбуватися всякі дивні речі. Їх істинний сенс – як і початку фільму – стане зрозумілий лише ближче до кінця. Найголовніше при перегляді цього фільму – в перші півгодини не виключити його.

Початок фільму дуже незрозумілий – і розуміння справжнього змісту подій, які тоді відбувалися приходить лише в другій половині картини. Але після закінчення виникає бажання тут же почати дивитися цей фільм з початку – вже знаючи, в чому там справа, і звертаючи увагу на розкидані по всьому ходу дії численні підказки.